проверка
На головну
На головну Карта сайту Зворотний звязок Архів новин

 

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України
 

 

 

 

Урядова "гаряча лінія"

ІДС "Відомості про стан діловодства за заявками на знаки для товарів і послуг"


Фурса В.М.
Головний спеціаліст відділу економічного 
регулювання промислової власності 
Державного підприємства «Український інститут промислової власності»

 

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ РОЯЛТІ ВІДПОВІДНО ДО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ 

 

Однією з форм правовідносин, яка застосовується у світовій практиці обміну науково-технічними досягненнями, є ліцензійний договір. В останні роки торгівля ліцензіями набула найбільшого поширення. Це пов’язано з тим, що науково-технічні дослідження потребують багато часу й дуже часто, коли розробка об’єкта техніки підходить до свого логічного завершення, виявляється, що об’єкт цей уже морально застарів. Тому підприємство в кожному конкретному випадку стоїть перед дилемою: чи укласти ліцензійний договір, що дозволяє майже миттєво одержати найсучасніші технології, чи почати власні дослідження й піти на значний фінансовий ризик у випадку негативного результату.

Для прийняття правильного рішення необхідні серйозні маркетингові дослідження, оцінка технічних і економічних аспектів способу використання об’єкту, який планується застосувати, дослідження ринків збуту та умов конкуренції.
Ліцензійний договір – ефективний засіб стратегії, спрямованої на оптимальне економічне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Отже, ліцензійна діяльність є невід’ємною складовою цивільно-правових відносин суб’єктів підприємницької діяльності в ринкових умовах.
У вітчизняній і закордонній спеціальній літературі по-різному визначається поняття ліцензійного договору, а в законодавстві деяких країн взагалі немає його офіційного формулювання.

Відповідно до частини 1 статті 1109 Цивільного кодексу України, під ліцензійним договором розуміється угода, відповідно до якої «одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону».

Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він укладений у письмовій формі та підписаний сторонами (ліцензіаром і ліцензіатом). Він не підлягає обов’язковій державній реєстрації, його державна реєстрація здійснюється на вимогу однієї зі сторін. У випадку реєстрації ліцензійного договору відомості про нього вносяться до відповідного Державного реєстру, який формує Державна служба інтелектуальної власності України.

Ліцензійний договір, як правило, платний, отже, однією з його найважливіших істотних умов є умова про ліцензійну винагороду.
Такий вид ліцензійної винагороди, як роялті, застосовується в більшості ліцензійних угод. Особливість роялті в тому, що отримання винагороди розтягується на весь строк дії ліцензійного договору.
За законами деяких країн про передачу технології роялті – єдина форма винагороди, яка може здійснюватися за певними видами ліцензій про передачу об’єктів права інтелектуальної власності.

Цей вид винагороди надає можливість ліцензіару найбільш повно брати участь у розподілі прибутку, який отримується в результаті реалізації ліцензії. Так, у випадку успішної реалізації та збуту продукції реальний прибуток може набагато перебільшити розраховану вартість ліцензії, однак у випадку зриву виробництва або різкого погіршення кон’юнктури ринку ліцензіар вимушений отримувати значно меншу винагороду, ніж ту, на яку розраховував.

Для ліцензіата роялті дозволяють розраховуватися з ліцензіаром після отримання прибутку. У випадку розрахунків типу роялті передбачається контроль за випуском і збутом продукції з боку ліцензіара.
Статус ліцензіата та ліцензіара в разі виплати роялті має велике значення для цілей оподаткування операцій за ліцензійними договорами.

Термін «роялті» 

З набуттям чинності Податковим кодексом України (далі – ПКУ) режим оподаткування роялті зазнав певних змін, зокрема, змінилося визначення терміну «роялті» порівняно з його формулюванням, яке наводилося в пункті 1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон).

Відповідно до підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПКУ: «роялті – будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України».

У пункті 1.30 статті 1 Закону (який втратив чинність на підставі ПКУ) надавалося дещо інше й доволі суперечливе поняття «роялті»: «Роялті – платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України».

У наведеному Законі терміну «роялті» дається таке визначення: «платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом», а також платежі «за придбання будь-якого патенту...». Виходить, що для об’єктів промислової власності роялті це платіж за придбання у власність патентів, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Але другим абзацом пункту 1.30 статті 1 Закону зазначено, що «Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи...».

Листом Державної податкової адміністрації України від 15.05.2000 за № 3431/5/15-1116 було надано відповідне роз’яснення: «...вказаною нормою Закону не передбачено віднесення винагороди за надання власником документа дозволу на використання об’єкта промислової власності на підставі ліцензійного договору будь-якій особі під поняття "роялті"».

Отже, виходило, що для об’єктів промислової власності роялті не могло бути ні платежем за надання права використання, ні платою за придбання будь-якого об’єкта у власність. Така колізія по суті означала, що термін «роялті» не застосовувався по відношенню до об’єктів промислової власності, його можна було вживати тільки по відношенню до об’єктів авторського права.

Крім ПКУ, визначення терміну «роялті» наведено ще й у таких нормативно-правових актах:

  • міжнародних угодах про уникнення подвійного оподаткування, які Україна уклала з іншими країнами (наприклад: Конвенція між Урядом України і Урядом Французької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно; Угода між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно та інші);
  • Національному стандарті № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1185 (пункт 3);
  • Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (пункт 4).

Роз’яснення щодо визначення терміну «роялті» також надані Міністерством юстиції України, листом від 05.05.2011 № 289-0-2-11-81; Міністерством фінансів України, листом від 06.02.2012 № 31-08410-07-27/2586; Державним департаментом інтелектуальної власності України, листом від 07.05.2010 № 16-15/2568.

Враховуючи наведене, безумовно можна говорити про позитивний бік чіткого врегулювання цього питання ПКУ. Наразі платежі за ліцензійними договорами стосовно всіх об’єктів інтелектуальної власності, зазначених у підпункті 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, визнаються як «роялті» за умови, якщо вони не підпадають під дію частини другої визначення. 

Документи, які підтверджують правомірність віднесення роялті до видатків

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів (що підтверджують здійснення платником податку витрат), обов’язковість ведення й зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів (пункт 138.2 статті 138 ПКУ).

Під час визначення об’єкта оподаткування до витрат підприємства зараховуються витрати з нарахування роялті, яке сплачується за використання об’єктів права інтелектуальної власності в господарській діяльності платника податку (підпункт 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 ПКУ).

Вищій адміністративний суд України (далі – ВАСУ) в ухвалі від 27.01.2009 за справою № К-6880/07 акцентує увагу саме на моменті «реального використання будь-якого авторського права, в спірному випадку, реального використання знаку для товарів та послуг», а «наявність в матеріалах справи лише актів виконання взаємних зобов’язань… є недостатнім для підтвердження факту здійснення господарських операцій з використанням знаку для товарів та послуг».

Враховуючи зазначену норму ПКУ та вищенаведене рішення ВАСУ, доцільним буде збереження доказів використання об’єкта інтелектуальної власності за ліцензійним договором у господарській діяльності підприємства-ліцензіата.

Отже, розглянемо документи, які необхідно мати для підтвердження видатків з виплати роялті.
По-перше, це сам ліцензійний договір, оскільки розмір, порядок і строки виплат за використання об’єкта права інтелектуальної власності встановлені саме в ньому.
По-друге, для підтвердження витрат зі сплати роялті як первинний документ використовується платіжне доручення на перерахування платежу – роялті.
Також первинними документами, які відображають нарахування роялті, можуть бути розрахунок або бухгалтерська довідка, складені в порядку та строки виплат за використання об’єкта права інтелектуальної власності, встановлені в ліцензійній угоді.

Якщо ліцензіаром є фізична особа-підприємець, то ліцензіат під час нарахування (виплати) їй доходу від операцій (які здійснюються в межах обраних цією особою видів діяльності) не утримує податок на доходи з роялті, якщо ліцензіаром надано виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про державну реєстрацію його як суб’єкта підприємницької діяльності (пункт 177.8 ПКУ).

Виходячи з наведеного, юридичні особи повинні вимагати, окрім копії документа, що підтверджує реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, також витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, у якому зазначаються обрані види діяльності.

У випадку, якщо роялті сплачуються особі-нерезиденту, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів є подання нерезидентом довідки (далі – довідка) або її нотаріально засвідченої копії, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

А от рахунок і рахунок-фактура, які може виставляти ліцензіар ліцензіату, не бувають первинними документами, оскільки не фіксують господарську операцію, а носять лише інформативний характер – таке роз’яснення надано Міністерством фінансів України, лист від 27.11.2006 № 31-34000-20-23/25136.

Оподаткування доходів у вигляді роялті, отриманих фізичними особами

Для авторів, чиї винаходи використовуються інноваційними підприємствами, важливим фактором є не тільки узгодження розміру винагороди за надання права на користування об’єктом інтелектуальної власності, але й правила оподаткування доходів, отриманих у вигляді роялті.

Доходи у вигляді сум авторської винагороди (роялті) за надання права на користування або розпорядження іншим особам об’єктами інтелектуальної (промислової) власності включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку – фізичної особи (пп.164.2.3 п. 164.2 статті 164 ПКУ).

Роялті оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування дивідендів, за ставкою 15 % від бази оподаткування (пп. 170.3.1 п. 170.3 статті 170 ПКУ та п. 167.1 статті 167 ПКУ).

У разі, якщо загальна сума отриманих платником податків у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 % від суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15 % від бази оподаткування (п. 167.1 статті 167 ПКУ). 

Отже, роялті оподатковується за такими ставками:

  1. 15 %, якщо загальна сума нарахованих сум роялті та інших видів доходів за звітний календарний місяць не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати (для 2012 року – 10 730 грн);
  2. 17 % від суми перевищення десятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Роялті, що сплачуються за договором на використання творів науки, літератури та мистецтва, що нараховується за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві, не включаються в базу для нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170).

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що з прийняттям ПКУ зроблено значний крок уперед стосовно визначення терміну «роялті». Це дозволило усунути колізію, яка мала місце під час дії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Наразі платежі за ліцензійними договорами стосовно всіх об’єктів інтелектуальної власності визнаються як роялті.

Сторонам, які вирішили укласти ліцензійний договір (ліцензіару та ліцензіату), необхідно визначитися не тільки з економічними розрахунками розміру роялті, але й з режимом його оподаткування.

Для цілей оподаткування слід враховувати статус ліцензіара та ліцензіата; якщо договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладено з фізичною особою-підприємцем, то обов’язково слід враховувати, дія якої системи оподаткування поширюється на цю особу.

Також в обов’язковому порядку слід зберігати первинні документи, що підтверджують здійснення платником податку витрат та реальне використання об’єктів права інтелектуальної власності в його господарській діяльності.



Статті та матеріали заходів >>  Особливості оподаткування роялті відповідно до Податкового кодексу України
Версія для друку Версія для друку
© Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності".
2004-2017 Всі права захищено.
При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.
Finport Technologies розроблено компанією
Finport Technologies